Наприкінці 2019 року підприємець звернувся до суду з позовом щодо оскарження постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами, імпорту лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів)» щодо умов розміщення на вивісці та зовнішніх рекламних конструкціях аптечного закладу, зокрема, знака для товарів і послуг (логотипа), який належить ліцензіату.
Позивачка послалася на те, що спірною постановою встановлені вимоги до вивіски та зовнішніх рекламних конструкцій аптечного закладу, які на її думку, суперечать положенням законів України, порушують принцип свободи підприємницької діяльності та принцип непорушності прав інтелектуальної власності. Вона також вважала, що цю постанову Кабмін прийняв поза межами його повноважень, порушуючи її права та законні інтереси як особи, що за ліцензійним договором набула права на використання знака для товарів і послуг «Аптека оптовых цен».
Рішенням суду першої інстанції, яке суд апеляційної інстанції залишив без змін, позов задоволено повністю. Ухвалюючи такі рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач, приймаючи спірну постанову, не взяв до уваги положення Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» – спеціального в спірних правовідносинах, а прийнятий ним акт, який є підзаконним нормативно-правовим актом, не може за своєю правовою сутністю суперечити положенням вказаного Закону. Суди також зауважили, що в позивачки виникло право використання знака для товарів і послуг, зокрема, шляхом нанесення його на вивіску та зовнішні рекламні конструкції аптечного закладу.
Проте Верховний Суд рішення судів попередніх інстанцій скасував та ухвалив нове рішення – про відмову в задоволенні позову.
Колегія суддів зазначила, що використання власності, у тому числі об’єктів прав інтелектуальної власності у сфері господарювання, до яких належать і торговельні марки, не може завдавати шкоди правам, свободам громадян. Використання власності не допускається на шкоду людині й суспільству, а позначення, які є оманливими або такими, що можуть ввести в оману щодо товару, послуги або особи, яка виробляє товар або надає послугу, не можуть одержати правову охорону згідно із Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», який також забороняє передачу права власності на знак, якщо вона може стати причиною введення в оману споживача щодо товару і послуги або щодо особи, яка виготовляє товар чи надає послугу.
При цьому з огляду на аналіз норм Закону України «Про захист прав споживачів» колегія суддів звертає увагу, що будь-яка діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману, визнається законом нечесною підприємницькою практикою й така практика забороняється. Зокрема, якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно, зокрема, ціни або способу розрахунку ціни чи наявності знижок або інших цінових переваг. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачеві не надається або надається в нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.
Отже, судді дійшли висновку, що Кабінет Міністрів у спірних правовідносинах діяв відповідно до вимог закону та в межах наявних у нього повноважень у сфері ліцензування видів господарської діяльності, дотримався принципу юридичної визначеності та принципу пропорційності, який вимагає досягнення розумного співвідношення між інтересами особи та суспільства, оскільки саме з метою захисту економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів, у тому числі від нечесної підприємницької практики та введення їх в оману.