Факт надання автором своїх неопублікованих творів третій особі не свідчить автоматично про вчинення автором дій, спрямованих на розпорядження авторськими майновими правами на цей твір, оскільки сам факт відкриття доступу до файлів, або надання фотографічних творів на електронному носії третій особі не є дозволом на використання об’єктів авторського права.
До такого висновку дійшов Верховний Суд України.
Так, позивач домовився з підприємством про те, що зробить фото об’єктів, які належать відповідачу, які в подальшому будуть використовуватись ним для рекламних цілей. Сторони домовилися про гонорар, було проведено фотозйомку та створено фотографічні твори. У подальшому фотографії були передані на електронному носії відповідачу, але той відповів, що фото неналежної якості, не розрахувався з позивачем та не продовжив співпрацю з ним.
Проте згодом позивач виявив використання підприємством на рекламних стендах фотографічних творів, які він створив. Він звернувся до адміністрації підприємства відповідача для отримання авторської винагороди за створені фотографії, однак у виплаті гонорару йому було відмовлено. При цьому адміністратор погодився припинити використання цих фото.
Але пізніше відповідач знову неодноразово виявляв використання своїх творів на рекламних флаєрах та у рекламі послуг відповідача у інтернет, після чого знову звернувся до підприємства щодо стягнення авторської винагороди, у чому було відмовлено.
Фотограф звернувся до суду, який встановив 64 випадки використання фотографічних творів авторства позивача у рекламній продукції, що рекламує діяльність відповідача, та на 28 вебсторінках мережі Інтернет.
Суд першої інстанції частково задовольнив позов:
- заборонив підприємству використовувати без письмового дозволу позивача його фотографічні твори,
- стягнув на користь позивача моральну шкоду та грошову компенсацію у розмірі 2,4 млн грн,
- зобов’язав відповідача за власний рахунок публікувати в газеті відомості про допущені ним порушення майнових та немайнових авторських прав.
Проте Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позову, вважаючи, що позивач сам добровільно розпорядився своїми авторськими правами на вищезгадані твори, знаючи мету, з якою їх збирався використовувати відповідач, надавши відповідні фотографічні твори підприємству.
Справа надійшла на розгляд Верховного суду, який підтримав висновки суду першої інстанції, задовольнивши позов, проте зменшив суму компенсації до 100 тис. грн.