Використання запатентованого технічного рішення у дослідницьких або експериментальних цілях саме по собі не вважається порушенням прав інтелектуальної власності. Водночас така правова кваліфікація можлива лише за умови, що особа, яка використовує винахід, належно доведе науковий характер відповідних дій. Якщо ж таких доказів немає, патентовласник має право вимагати припинення використання об’єкта та застосування передбачених законом способів захисту.
Саме до такого висновку дійшов Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 5 березня 2026 року.
У центрі спору опинився винахід, що стосується застосування заміщених оксазолідинонів для запобігання згортанню крові. Власник патенту звернувся до суду з вимогами заборонити відповідачу використання цього винаходу без відповідного дозволу, а також вилучити та знищити ввезену фармацевтичну субстанцію «Rivaroxaban» обсягом 9 кг.
Спочатку суди відмовили у задоволенні позову, однак Верховний Суд скасував ці рішення та направив справу на новий розгляд. Суд касаційної інстанції наголосив на необхідності перевірити аргументи відповідача щодо нібито наукового або експериментального використання речовини. Зокрема, слід було з’ясувати, чи має відповідач відповідну наукову інфраструктуру, кваліфікований персонал, належні умови для досліджень, а також чи відповідає обсяг використаної речовини заявленим цілям.
Після повторного розгляду суд першої інстанції, з яким погодилась апеляція, частково задовольнив позов. Суд ухвалив рішення про вилучення та знищення фармацевтичної субстанції, проте відмовив у встановленні заборони на використання винаходу, вважаючи такий спосіб захисту неналежним. Водночас суди зазначили, що відповідач не довів наукового характеру використання речовини, але визнали недоцільним застосування безумовної заборони.
Касаційний господарський суд не погодився з таким підходом. Суд підтвердив, що відповідач не надав достатніх доказів ведення наукової діяльності: відсутні підтвердження наявності спеціалістів, дослідницької бази та реальних експериментів. Крім того, обсяг імпортованої речовини значно перевищував той, що міг би бути обґрунтований дослідницькою метою. Додатковим аргументом стала подача заявок на реєстрацію лікарських засобів із цією діючою речовиною, що вказує на комерційний характер використання.
Разом із тим Верховний Суд визнав, що вимога про заборону використання винаходу є належним способом захисту прав патентовласника. Така заборона прямо випливає зі змісту виключних прав і діє в межах строку чинності патенту, а отже не може розглядатися як безстрокова чи надмірна.
У результаті касаційного перегляду суд частково задовольнив скаргу позивача: рішення попередніх інстанцій у частині відмови в забороні використання винаходу було скасовано, і в цій частині ухвалено нове рішення про задоволення позову. Водночас скаргу відповідача щодо вже задоволених вимог залишено без задоволення.