Судову систему України часто називають одним з головних чинників, що знижує інтерес до країни іноземних інвесторів. Невисокий рівень довіри до служителів Феміди і у простих українців.
Для зміни ситуації, влітку 2016 року в Україні була запущена судова реформа – змінилася система судової влади і принципи відбору на посади суддів судів загальної юрисдикції. Був «перезавантажений» Верховний суд. Для поліпшення справ в найпроблемніших сферах – боротьбі з корупцією і порушенням прав інтелектуальної власності, – були створені спеціалізовані суди.
Україна не перший рік знаходиться серед країн світу, де найбільше порушують права на об’єкти інтелектуальної власності. У квітні 2018 року США навіть призупинили дію Генералізованої системи преференцій для 155 видів українських товарів через порушення прав інтелектуальної власності. З 2012 року Україна знаходиться в Priority Watch List в The Special 301 Report, що складається офісом торгового представника США (USTR).
Практичний процес створення Вищого суду з питань інтелектуальної власності почався раніше, ніж Антикорупційного суду. Очікується, що IP-суд в Україні може запрацювати вже в другій половині 2019 року. Вищий антикорупційний суд, швидше за все, почне свою діяльність не раніше 2020 року.
Таким чином, Україна приєднається до більш ніж двох десятків країн в світі, в яких працюють спеціалізовані IP-суди – в Європі це Австрія, Білорусь, Великобританія, Німеччина, Португалія, Росія, Туреччина, Швеція, Швейцарія.
Український IP-суд об’єднає в собі першу інстанцію і апеляцію у справах щодо об’єктів права інтелектуальної власності. Вищою інстанцією залишиться окрема палата Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду.
На сьогоднішній день триває конкурс в судді – з тестуванням впоралися 63 кандидата з 148 осіб, які прийшли на іспит.
Спочатку було оголошено про посади для 21 судді. Але в подальшому, їх число було збільшено до 30, з яких 9 – кількість суддів Апеляційної палати цього суду.
Втім, залишаються побоювання, що реальна «якість» нового суду буде занадто далека від ідеалу.
Тривогу викликає домінуючий відсоток серед учасників конкурсу діючих суддів і дуже широка юрисдикція нового суду.
Дуже багато суддів, які беруть участь в конкурсі, не мають практичного досвіду розгляду таких специфічних справ, як суперечки щодо прав на об’єкти інтелектуальної власності.
Більшість конкурсантів – це діючі судді місцевих судів загальної юрисдикції, які ніколи не розглядали господарські або цивільні справи щодо об’єктів інтелектуальної власності.
А юрисдикція суду буде охоплювати абсолютно всі суперечки щодо об’єктів інтелектуальної власності.
Наприклад, Федеральний патентний суд Німеччини має в штаті близько 120 суддів. З них більше половини мають вищу освіту в галузі природничих наук або в області техніки і є «технічно» підготовленими. Ці судді мають чітку спеціалізацію і працюють в 29 складах (сенатах) – справи про торгові марки і сорти рослин розглядають різні судді.
26 суддів має Федеральний патентний суд Швейцарії. Однак населення Швейцарії – 8,5 млн осіб. Україна – близько 40 млн. Німеччині – близько 90 млн.
Тому, грунтуючись на досвіді інших європейських країн, стає зрозуміло, що 30 суддів, без чіткого поділу за спеціалізацією – буде недостатньо для ефективної роботи суду.
Разом з тим, конкуренція в 10 кандидатів на 1 вакантне місце в Вищий суд з питань інтелектуальної власності дає надію, що в цей суд будуть відібрані найбільш висококваліфіковані фахівці, здатні швидко оволодіти особливостями судочинства в сфері захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності.
Зменшення навантаження за кількістю справ на одного суддю також повинно поліпшити рівень «занурення» майбутніх судді IP-судів у відповідні справи.
В Україні зараз не так багато справ з патентних спорах і інших суперечок щодо об’єктів права інтелектуальної власності – в середньому близько двох сотень на рік.
Виходить близько 29 справ на рік в середньому на одну колегію суддів першої інстанції. Це не можна назвати дуже великим навантаженням.
Але, раніше багато суперечок розглядалися на рівні палати Міністерства економіки та Антимонопольного комітету.
Крім того, розуміючи великі терміни на судовий процес і через низьку довіру до судової системи в цілому, дуже багато компаній і приватних осіб відмовлялися від ідеї судитися.
Прискорення терміну і підвищення якості розгляду відповідних справ IP-судом може стати спусковим механізмом для лавини справ з інтелектуальної власності, які накопичилися за попередні роки. І ті, хто раніше або намагалися домовитися, або закривали очі на порушення, підуть до суду в пошуках справедливості.
Наприклад, німецький IP-суд в 2016 році отримав на розгляд понад 1,6 тис. нових справ, в 2017 – понад 1,5 тис.
Ще один фактор невизначеності – зараз відбуваються зміни в законодавстві з інтелектуальної власності на шляху уніфікації з нормами Європейського Союзу. Тому формування судової практики стане першим завданням українського IP-суду.
Як бачимо, поки питань по новому суду більше ніж відповідей. Зрозуміло тільки одне – старт його роботи стане поворотним моментом для всієї сфери права інтелектуальної власності в Україні.
Чи почне бізнес більш активно використовувати всі можливі інструменти для охорони своїх прав? Чи призведе це до поліпшення інвестклімату в країні? Як змінитися ландшафт ринку надання юридичних послуг? З якою тональністю писатимуть про український IP-суді в науковій літературі через роки?
Частину відповідей ми дізнаємося вже в найближчі місяці.
Олена Полосьмак, керуючий партнер Crane IP Law Firm.