6 серпня 2026 року Верховний Суд України залишив у силі рішення судів попередніх інстанцій у спорі щодо порушення прав на торговельні марки між LEGO Holding A/S та кількома підприємцями з Одеської області, який стосувався продажу контрафактних конструкторів. LEGO ініціювала судове провадження після виявлення товарів, що пропонувалися через українські інтернет-магазини, на пакованні яких використовувалися позначення, схожі настільки, що їх можна було сплутати з торговельними марками компанії.
У 2024 році в межах збору доказів було проведено контрольні закупівлі. Відповідачами у справі були три фізичні особи – підприємці та ТОВ «Торгівельна компанія Юніон Груп». LEGO вимагала заборонити подальше використання спірних позначень, вилучити та знищити контрафактні товари, а також стягнути дохід, отриманий унаслідок незаконної діяльності. 21 січня 2026 року суд першої інстанції повністю задовольнив позовні вимоги LEGO.
Суд зобов’язав відповідачів припинити незаконне використання позначень, вилучити та знищити відповідну продукцію, а також сплатити 7 225 грн доходу, отриманого внаслідок порушення. Справа стосувалася порушення прав LEGO на торговельні марки, що охороняються в Україні. Згодом окремим предметом судового розгляду став розмір витрат на правничу допомогу, які правовласник, що виграв справу, вимагав відшкодувати за рахунок порушників.
Після перемоги у справі по суті LEGO заявила вимогу про відшкодування 110 057,50 євро витрат на правничу допомогу, понесених у зв’язку з судовим провадженням. Компанія посилалася на договір про надання правничої допомоги з українською юридичною фірмою та низку рахунків, виставлених у період із серпня 2024 року до січня 2026 року. Додатковою угодою було передбачено гонорар у розмірі 100 000 євро за надання правничої допомоги в суді першої інстанції та 5 000 євро за роботу з процесуальних питань на стадії апеляційного розгляду.
LEGO стверджувала, що заявлена сума відповідала складності та тривалості судового процесу, а також значному обсягу процесуальної роботи, виконаної її адвокатами. Відповідачі заперечували проти такого розміру компенсації, зазначаючи, що витрати є неспівмірними зі складністю спору, фактично виконаною роботою та фінансовим значенням справи. Суд погодився з тим, що на відповідачів може бути покладена лише частина заявленої суми.
Суд зменшив розмір витрат на правничу допомогу, що підлягали відшкодуванню, до 1 024 євро, що на той момент відповідало 52 000 грн. Крім того, на користь LEGO було присуджено 52 252,35 грн витрат, пов’язаних з отриманням експертних доказів. Відповідні суми було розподілено між чотирма відповідачами. У своєму рішенні суд наголосив, що витрати на правничу допомогу, які підлягають компенсації, мають бути реальними, необхідними, документально підтвердженими та розумними з огляду на складність справи, суму спору та його значення для сторін.
LEGO оскаржила зменшення розміру витрат на правничу допомогу, однак подальший розгляд справи у Верховному Суді не змінив результату. Верховний Суд залишив касаційну скаргу LEGO без задоволення. Постанова підтверджує, що сторона, яка виграла спір, не має автоматичного права на відшкодування повної суми гонорару, яку вона погодила зі своїми адвокатами.
Господарські суди України можуть окремо оцінювати, чи відповідають витрати, заявлені до стягнення з іншої сторони, встановленим законом критеріям співмірності та розумності. Отже, наявність чинного договору про надання правничої допомоги та доказів фактичного понесення відповідних витрат не обов’язково визначає суму, яка може бути стягнута з порушника. Водночас відносно невеликий розмір доходу, стягнутого з відповідачів, не завадив LEGO отримати основні засоби захисту прав на торговельні марки.
Відповідачам було заборонено продовжувати незаконне використання спірних позначень, а контрафактна продукція підлягала вилученню та знищенню. З точки зору захисту прав інтелектуальної власності ця справа демонструє, що мета судового провадження може виходити за межі прямої грошової компенсації та включати вилучення контрафактної продукції з ринку і запобігання подальшому несанкціонованому використанню охоронюваних брендів.
Справа також демонструє важливість розмежування між фактичною комерційною вартістю заходів із захисту прав та тією частиною витрат, яку суд може покласти на порушника. Тому рішення Верховного Суду має практичне значення як для власників торговельних марок, які планують заходи із захисту своїх прав в Україні, так і для сторін IP-спорів, які вимагають відшкодування значних витрат на професійну правничу допомогу.