Верховний Суд України розглянув справу, у якій ішлося про спробу зареєструвати торговельну марку особою, що раніше співпрацювала з власником відповідного бренду. Позивач, громадянин Молдови, вимагав визнати недійсним українське свідоцтво на торговельну марку, зареєстровану у 2019 році на громадянина України. За твердженням позивача, саме він мав права на міжнародні реєстрації бренду, який використовувався пов’язаними компаніями в різних країнах. Водночас відповідач очолював українську компанію, яка реалізовувала продукцію під цим брендом на території України.
Конфлікт виник через те, що український партнер, маючи доступ до бренду в межах комерційної співпраці, згодом подав заявку на реєстрацію аналогічного позначення вже на своє ім’я. Після отримання українського свідоцтва ця реєстрація стала перешкодою для надання правової охорони міжнародній торговельній марці позивача в Україні. Позивач посилався на положення Паризької конвенції, які захищають власника бренду від ситуацій, коли агент, представник або інша пов’язана особа без дозволу реєструє знак на себе.
Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні позову, оскільки вважали, що договірні відносини існували між компаніями, а не безпосередньо між фізичними особами. Однак Верховний Суд не погодився з таким формальним підходом. Суд зазначив, що поняття «агент» або «представник» не можна тлумачити занадто вузько. Воно може охоплювати не лише класичних агентів, а й дистриб’юторів, комерційних партнерів та інших осіб, які фактично перебували у відносинах довіри з власником бренду.
Практичне значення цього рішення полягає в тому, що суди мають оцінювати не лише формальні договори, а й реальний характер співпраці між сторонами. Якщо партнер або представник користувався брендом завдяки домовленостям із правовласником, він не може недобросовісно оформити цей бренд на себе. Такий підхід допомагає захищати компанії від ситуацій, коли локальний партнер намагається перехопити контроль над торговельною маркою в окремій країні.
У результаті Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд. Остаточне питання про дійсність спірного свідоцтва ще має бути вирішене судом. Для бізнесу цей висновок є важливим попередженням: співпраця з власником бренду не створює права самостійно реєструвати його позначення. Для правовласників це рішення посилює можливості захисту від недобросовісних партнерів, які намагаються використати комерційні відносини для отримання контролю над чужим брендом.